Тема 15. Конфесійна філософська теологія

419

буддійської логіки і гнесоології (сайтратіки і йогачари). їх різноманітність інтерпретації універсалій буддійської філософії дхарми, карми, нірвани, дукхи, віджні, а також різні підходи до проблем досягнення "звільнення" і до розуміння канонічних текстів буддизму, призвели до появи трьох основних напрямків: хінаяни ("мала колісниця"), махаяни ("велика колісниця"), ваджраями ("діамантова колісниця"). Кожна з них, не втрачаючи загальнобуддійського ґрунту, дає своє специфічне філософське обґрунтування основних концепцій буддизму.

Основою хінаяни виступає буддійська ідея про два стани буття ("наявного" і "ненаявного"). Наявне буття ототожнюється хінаїстами із "хвилюванням" дхарм. При цьому наголос робиться на тому, що "я" і світ є лише швидкоплинними комбінаціями цих дхарм (школа вайбхашика). Хінаїсти, спираючись на теоретичні розробки тверавади (школи старійшин), заперечують існування душі як самостійної субстанції. Послідовники цього буддійського вчення намагаються зберегти кожне слово, кожен абзац і кожен епізод із життя Вчителя. Прозріння мислиться ними як буквальне наслідування образу Будди, його практики медитації. На цій основі хінаїсти обґрунтовують ідею особистого удосконалення людини. Відтак ідеал досконалої особистості в хінаяні досягається кожною людиною самостійно, не турбуючись про інших. Будда - це ідеал, а Вчитель удосконалення - об'єкт для прикладу і вшанування ("живий Бог"). Будь-яка людина, яка досягла вершини медитації, може бути проголошеною "живим Богом" (гуру, лама).

Ця логіка призвела до того, що в самій хінаяні утворились різноманітні групи, які об'єднувались навколо окремих Вчителів і які мали сектантський характер. Проти цього виступила релігійно-філософська школа вайбхашика, яка, продовжуючи традиції хінаяни, вперше зайнялася філософським обґрунтуванням не тільки вчення Будди, а й релігійної практики.

Ця "філософія" первісного вчення Будди дала змогу широко використовувати інокультурні ідеї в системі буддизму, створити і обґрунтувати концепцію свідомості, яка зазнавала різноманітних змін в процесі дифузії полірівневої буддійської світоглядної картини. Представники цієї школи вперше 'розробили систему шести досконалостей: милосердя, вищої моральності, наполегливості, енергії, медитації та мудрості, які пізніше стали основою релігійно-філософського напрямку махаяни.

На розвиток махаяни, з одного боку, справила вплив брахманістсько-ведійська культура, а з іншого - культурно-ідеологічні комплекси північних країн Сходу. Основні ідеї махаяни, пов'язані, насамперед, із релігійно-філософською школою мадх'яміка. На відміну від хінаяни, центральною ідеєю тут виступає заперечення реальності "наявного буття". Заперечується не тільки "я" і світ, але і його елементи (дхарми), з яких вони утворюються. Плюралістичний універсум хінаяни був замінений Всесвітом, де нічого не

14*

420

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

виникає і не зникає, а панує одна шунья (універсальна пустота), яка є станом страждання і нецінності всього, що існує. Але ця шунья стверджує абсолют-шуньяту, пустотність, яка є тотожною нірвані (істинному буттю, буттю "непроявленому").

Окрім цього, в махаямі особливо відзначається роль активних моментів в моральному ідеалі доброзичливості. Загальна доброзичливість перетворюється тут, на відміну від хінаяни, в співчуття, яке трансфомується в діяльну допомогу. Свідченням цього є поява у філософській системі махаяни ідеалу ботхісатви, який відмовляється від стану нірвани задля допомоги в її досягненні іншими. Цей ідеал виступає практичним виразом махаїстської ідеї загальної єдності всього в абсолюті.

Будда із досконалої (ідеальної) людини у ранньому буддизмі і хінаяні перетворюється у махаяні в істоту надприродну. Базуючись на ідеях прозріння та співчуття, махаїсти рухаються тим же шляхом, що й хінаїсти, але у доповнення практикують методологію досягнення шести досконалостей (довершеностей) шляхом трасцендентальної можливості очей, вух, носа, язика, тіла та думки. Все це призвело згодом до ускладнення не тільки буддійської догматики, але й культу, яке особливо проявилось у ламаїзмі.

Щодо третього напрямку - ваджраяни, то він особливою самостійністю не відрізняється. Не випадково його іноді вважають гілкою махаяни. Вибудовуючи свою теоретичну систему на ідеях релігійно-філософської школи йогачара, послідовники ваджраями особливу увагу приділяють медитативній йогічній практиці, яка є основним, на їх думку, засобом досягнення стану "звільнення". Ця релігійно-філософська система намагається з'ясувати, яким чином погана карма створює всі негаразди сансари, що детермінують стражденність всього сущого. Процес "звільнення" та подолання нашарувань у думках можливе, на думку ваджраяністів, засобом форсування уваги на зовнішніх об'єктах споглядання. Такими об'єктами є, насамперед, зображення божеств, які представлені тут багатоликими і багаторукими скульптурами Будди. їх споглядання вносить спокій та умиротворення і поліпшують карму (закон індивідуального буття) на щаблях сходження і прилучення до абсолютного спокою - нірвани.

Сучасна буддійська філософія, в умовах встановлення нового образу світу й людини в нинішній культурі, не втрачає своїх стародавніх засад, отримує "нове" життя. Відповідаючи якоюсь мірою на складний вузол проблем, пов'яза­ний із кризою європейського логоцентризму, вона стала об'єктом уваги багатьох впливових філософських систем сучасності. До неї зверталися А.Шопенгаур, Е.Гартман, К.Ясперс, М.Хайдеггер та інші видатні філософи XX ст.