Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу

393

Апостол Павло, з яким пов'язана найчисельніша група Послань, став фактичним родоначальником християнської теології. Він вперше чітко сформулював суть християнського символу Віри - віра у викупну жертву Ісуса Христа, Його чудесне воскресіння та друге пришестя.

Саме Павло поєднав радикальні есхатологічні чекання перших християн з історичним та соціальним контекстом: очікуючи другого пришестя та кінця світу, християни, однак, мають гідно проводити себе у реальному житті. Підкресливши значення даного Богом Закону для підготовки людства до спасіння, Павло наголосив, що після Христової жертви людина спасається вірою в Христа та Любов'ю до Бога і Ближнього. Таким чином, божественне обранство до спасіння втрачає колишню етнічну обмеженість, стає універсальним, доступним для кожного, хто здатен вірити й любити.

Апостол Павло сформулював практичні засади соціальної поведінки християн (вшанування влади та начальства, гідне професійне служіння, доброчесна поведінка, міцний шлюб для одружених тощо). Павлом була започаткована уніфікація християнських богослужінь та внутрішнього церковного впорядкування (виборність духовенства, церковна ієрархія тощо). Проблемам церковної дисципліни, релігійно-морального виховання, християнської стійкості серед іновірців, полеміці з "лжевчителями" присвячена решта апостольських послань, так звані соборні.

Яскравим зразком християнської есхатологічної містики є Апокаліпсис Івана Богослова, головними ідеями якого стали: неминучість останньої битви Бога з силами Диявола, торжество Христа і перемоги Його над Антихристом, встановлення тисячолітнього царства, Останнього Божого суду й оновлення неба і землі. Прообразом оновленого світу - небесного Єрусалиму постає тут християнська Церква.

Символічним центром Нового Завіту й Біблії в цілому став Ісус Христос, з образом якого пов'язана ціла низка теологічних, філософсько-антропологічних та моральних проблем: Бог як особа та особистість, мирське в Божественному та Божественне в мирському, спасіння та свобода волі.

Християнством було сформульоване якісно нове розуміння релігійності та моральності: виправдання вірою; спасіння через прилучення до викупної жертви Христа; пріоритет внутрішнього релігійного почуття перед зовнішніми обрядовими формами та ін. Була висунута низка теологічно-соціальних проблем: універсалізм та національність в релігії, віра в Бога та існування у "світі", праця та життя в цілому як релігійне служіння, Церква як новий вимір часу та простору, моральний осередок та зразок ідеального суспільства.¹

Біблія як об'єкт читання і сприйняття в християнстві. Дослідження

¹ Янч Д. Христианство. - М, 1998; Джусани Л. Христианство как вызов. - М., 1993; Мень А. История религии. В 7-ми т. - Тома VI-VII. - М, 1992.

394 Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

Біблії. Біблійна герменевтика.¹ Християни сприймають Біблію як Слово Боже. Субстанціональною ознакою цієї книги в цілому і кожного з її фрагментів є Богонатхненність, Бугодухновенність. Згідно концепції Богодухновенності зміст священних книг має божественне походження. Він навіяний людям - земним авторам - або шляхом прямого одкровення (об'явлення), або ж шляхом інспірації - божественного натхнення Духом Святим.

Саме богодухновенність, яка соборно визнана Церквою, була свого часу головною підставою для включення тих чи інших творів до біблійного канону. Історично в християнстві існували різні погляди на богодухновенність. Поряд з радикальними, т. зв. вербалістськими поглядами, за якими абсолютно істинним є не лише "дух", але й "літери" Святого Письма, існували думки про можливість алегоричних, символічних витлумачень деяких фрагментів Біблії. Нині серед християнських богословів у більшості своїй в Біблії виокремлюють незмінний, божественний, непогрішимий зміст (догматичний елемент) та літературну творчість людей, які прагнули виразити цей зміст недосконалою мовою свого часу.

Цей підхід, який виник, безперечно, під впливом раціоналістичної критики Біблії, покликаний пояснити наявність у Біблії численних фактичних суперечностей, різночитань тощо. Прагнення віднайти як історичний контекст виникнення кожної біблійної книги, вплив особистості людини-автора, так і вічний, незмінний компонент - потаємний зміст Слова Божого - стало основою сучасної біблійної екзегетики (тлумачення текстів). Такий підхід, що захищає принцип богодухновенності, був підтверджений протягом останніх десятиліть в лоні різних християнських конфесій. Це, зокрема, Догматична Конституція II Ватиканського собору Римо-католицької церкви "Про Божественне Одкровення", або так звані "Чикагські заяви" протестантської Міжнародної комісії з питань непогрішимості Біблії 1973,1982, 1986 та інших років.

Віра християн у богонатхненність Біблії, акцент на власній релігійній інтенції віруючого під час читання та дослідження Святого Письма, не заперечують можливості використання певних технічних, допоміжних засобів.

Бібліографічний апарат та допоміжні джерела інформації. Крім поділу Біблії на окремі книги, обсяг яких далеко не однаковий, є поділ книг на глави (розділи), а глав - на вірші, до того ж вірші та глави пронумеровані. Цей розподіл серед християн ввів на початку XIII ст. кентерберійський єпископ Стефан Лангтон (Англія), а нумерацію віршів - друкарі Сантес Паніно та Робер Етьєн наприкінці XV - середині XVI століть.

Цей поділ є універсальною бібліографією. Він дозволяє знаходити будь-який фрагмент тексту, незалежно від видання, за принципом "книга-глава

¹ Верклер Г. Герменевтика. Принципы и процесе толкования Библии. - б/м, б/р; Беленький М.С. О мифологии и философии Библии. - М., 1977.