2. Засади християнського віровчення

Догмати як ядро християнської доктрини. За християнським вченням, догмати (від грецьк. dogma) є істинами, що мають Божественне походження та виражають внутрішню сутність християнської релігії. Догмати відрізняються від інших нормативних висловлювань чи формул (наприклад, моральних настанов чи правил поведінки) саме тим, що через них формуються засади віровчення. Християнське богослов'я вважає догмати "не новим одкровенням, але обов'язковим для всієї Церкви тлумаченням єдиного на всі часи одкровення в Ісусі Христі."

Отже, християнський догмат як "істина віри", як елемент віровчення має дві основні властивості. По-перше, він має відношення до витокової та всезагальної істини, яка дається віруючим в Одкровенні. По-друге, він формується та пропонується в лоні Церкви офіційно, обов'язково для всіх її членів. Беззастережне визнання істинності догматів є необхідним для кожного християнина. Вважається, що Церква, виголошуючи своє віровчення у формі догматів, надихається силою Святого Духа і утверджується авторитетом свого глави - Ісуса Христа. Саме це, за біблійним вченням, є "провадженням до цілої правди" (їв 16:13). Основною причиною початку процесу формування та виголошення християнських догматів свого часу була потреба у визначенні засад церковної доктрини, віровчительних меж ("ортодоксія"); полеміка з різного роду вченнями ("єресями"); вилучення єретиків з лона Церкви.

Вселенські Собори: історія формування основних догматів християнської релігії. Основні догмати християнства формувалися та проголошувалися на перших семи загальноцерковних соборах, так званих Вселенських (IV-VIII століття).¹ Перший Вселенський Собор був скликаний 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Його скликання спонукала необхідність

¹ Див.: Поснов М.Э. История Христианской Церкви. - Брюссель, 1994. - Гл. IV.

396

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

полеміки із вченням олександрійського пресвітера Арія, який відкидав Божественну сутність та предвічне народження Ісуса Христа від Бога Отця і вчив, що Син Божий є творінням Божим, хоча і найвищим з усіх. Нікейський собор засудив і відкинув вчення Арія як єресь і утвердив догмат про істинну Божественність, предвічне народження та єдиносутність Сина Божого з Богом Отцем: "Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем". На цьому ж соборі було прийнято перші сім постулатів загальноцерковного Символу віри.

Другий вселенський собор був скликаний 381 року в м. Константинополі за імператора Феодосія Великого. Собор покликаний був засудити вчення колишнього єпископа Константинопольського Македонія - послідовника аріанства. Македоній відкидав Божественну сутність Святого Духу. Він вчив, що Дух Святий не є Бог, і називав Його Сотворенною силою, яка є службовою щодо Бога Отця і Бога Сина. Засудивши і відкинувши македоніанство як єресь, Другий Собор утвердив догмат про рівність та єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.

Він також доповнив Нікейський Символ віри п'ятьма новими постулатами - "членами", в яких викладалася наука про Святого Духа, Церкву, про Таїнства, Воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Таким чином, саме на перших двох Вселенських Соборах було затверджено догматичне вчення християнської Церкви про Святу Трійцю, а також Нікео-Константинопольський Символ Віри, який слугує керівництвом для християн багатьох конфесій та деномінацій і в наші дні.

Третій Вселенський Собор було скликано 431 р. у м. Ефесі за імператора Феодосія II молодшого. Якщо на перших двох Вселенських Соборах церковними богословами розв'язувалася тринітарна проблема (проблема розуміння сутності Трійці), то Ефеський собор відкрив епоху так званих христологічних дискусій, присвячених формуванню засад христології, тобто вчення про сутність і природу Ісуса Христа.

На цьому Соборі було засуджено вчення константинопольського архієпископа Несторія, який вчив, що Діва Марія не була Богородицею і народила звичайну людину. Бог же з'єднався з Христом і перебуває в ньому, мов у храмі, подібно тому, як у старозавітну епоху перебував в Мойсеї та інших пророках. Виходячи з цього, Несторій заперечував досконалу божественну природу Ісуса Христа, визнаючи його просто як Богоносця.

Ефеський собор відкинув несторіанство як єресь і прийняв ухвалу, згідно якої слід визнавати з'єднання в Ісусі Христі, з часу втілення (очоловічення), двох сутностей - Божественної і людської. Собор також проголосив визнання Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою людиною, а Пресвяту Діву Марію -Богородицею. Таким чином, на Третьому Вселенському Соборі було покладено