Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу

391

Біблійне товариство в Росії. Був перекладений Псалтир, П'ятикнижжя. Діяльність Біблійного товариства була припинена із-за опозиції Синоду. Протягом 1818-1835 років переклад Біблії здійснив професор-семітолог Г.Павловський. У 1860 р. почався санкціонований Церквою переклад її за участю професури 4-х духовних академій - Петербурзької, Київської, Московської, Казанської за редакцією професора Є.Лов'ягіна. Були використані європейські, грецькі, слов'янські списки біблійних книг. Цей переклад під назвою "Синодального" вийшов у 1876 році. Синодальна Біблія була визнана Церквою нарівні з церковно-слов'янським текстом і нині є осьовою для більшості видань Біблії російською мовою.

Серед українських перекладів у XIX ст. помітними стали переклад Євангелій М.Шашкевича (30-40 pp.), повний Новий Завіт П.Морачевського (не був видрукуваний із-за супротиву Синоду та "валуєвщини") В 1903 р. у Відні виданням Британського Біблійного Товариства з'явився повний переклад Біблії українською мовою, здійсненний П.Кулішем, І.Пілюєм та І.Нечуєм-Левицьким. Того ж року у Львові вийшов Новий Завіт і Псалтир у перекладі С.Бачинського. Протягом 1921-1940 pp. переклад Біблії здійснив І.Огієнко; видрукувана ця Біблія була лише в 1962 році Об'єднаним Біблійним Товариством. У 1963 році під час II Ватиканського Собору, в Римі було затверджено текст Біблії, перекладений і редагований представниками ордену Василіан І.Хоменком, І.Костецьким, В.Бабкою. Нині над новим перекладом Біблії українською мовою працює Українське Біблійне Товариство. Переклад здійснює Р.Турконяк.¹

Основні ідеї та мотиви Біблії. Біблія - джерело християнського віровчення.² Лейтмотив Біблії - сакралізована історія людства, освячена постійною присутністю Бога-Творця і промислителя, його участю в долі кожного народу і людини. Основою людського життя, як індивідуального, так і суспільного, за Біблією, є залежність від волі Бога, правдиве боговшанування та богопоклоніння. Під цим кутом зору Біблія подає також історію духовно-релігійного розвитку людства - від зовнішніх, обрядових форм до внутрішніх, вмотивованих релігійним почуттям та вірою.

Головною проблемою Старого Завіту є угода з Богом та шляхи її дотримання через правдиве виконання божественних настанов - Закону. Старозавітний Закон, в центрі якого стоять Десять заповідей, був даний давньоєврейському народові через пророка Мойсея на горі Синай. Синайське законодавство, що являло собою систему сакралізованих релігійних, моральних, правових та побутових настанов і приписів, стало засадою культурно-релігійної та етичної традиції іудаїзму, а в переосмисленому вигляді і християнства.

Історичні книги Старого Завіту, хоча й суб'єктивно, але спираються на реальні події, що відбувалися на Близькому Сході протягом І тисячоліття до н.е.

¹ Див.: Бюлетень Українського Біблійного Товариства. - 1995-2000.-№ 1-11.

² Стагг Ф. Богословие Нового Завета. - К., 1999.

392 Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

Пророцькі книги подані у вигляді авторських творів представників поширеного у іудеїв І тис. до н.е. інституту пророків - релігійних та моральних вчителів, а часом і політичних ідеологів. Головна проблема, яку піднімають пророки -відповідальність "обраного народу" перед Богом за недотримання Завіту з ним, а також віщування майбутнього духовного оновлення, яке прийде через численні випробування.

Повчально-поетичні твори нечисленні, але різноманітні за жанром та оригінальні за проблематикою. Вони дають приклади релігійно-філософського, художньо-естетичного, морально-етичного осмислення місця людини в житті та її стосунків з Богом. Тут характерними є намагання співставити Божественну і людську мудрість, відшукати безкінечний смисл в кінечному бутті. Кульмінаційна подія біблійної історії, що зображена в Новому Завіті - діяльність на землі Ісуса Христа як Божественного Месії, насамперед його викупна жертва, про яку розповідається в Євангеліях. За християнським вченням Христова жертва є Божою жертвою, що спокутує першородний гріх, дає людству надію на оновлення Завіту з Богом та є містичним шляхом до спасіння.

Образ Христа-Месії єднає Новий Завіт із старозавітною традицією очікування месії, яку відбито у творах біблійних пророків. Особливо ідея спадкоємності підкреслена у Євангелії від Матвія, яке складено в іудаїзованому середовищі. Цим, власне, з'ясовується та увага, яку ця Євангелія приділяє проблемам виконання старозавітного Закону, переосмислення старих біблійних заповідей з позицій внутрішньої релігійності, підкреслення того, що прихід Ісуса є виконанням пророцтв. "Пророцтво, що здійснилося" - базова смислова структура Євангелія від Матвія, яка вводила християнську релігійно-моральну проповідь до кола ментальних звичок іудаїзованого оточення.

На той же час, Євангелія від Марка і Луки виголошувалися для еллінізованих іудеїв та для християн-неєвреїв ("язичників"). На відміну від Матвія, де велику роль відіграє ставлення до Закону, у цих Євангеліях образ та вчення Христа гранично універсалізовані, відповідають потребам усіх народів. Синоптичні Євангелія мають характер наративний, релігійно-дидактичний.

Євангеліє від Івана є яскравим зразком християнської містики. В ньому наголошено, насамперед, на Божественній, містичній природі Христа.

Про містичне виникнення (через дію Духа Святого) християнської Церкви та про початок місійної діяльності апостолів розповідає книга Діянь Святих Апостолів. Наголошуючи на тому, що джерелом спасительної місії є віра в Ісуса Христа і благодать Духа Святого, яка передається через апостолів, книга Діянь подає також чимало свідоцтв про життя перших християнських громад. Тому вона є достовірним джерелом з ранньохристиянської історії.

Апостольські послання, репрезентуючи досить прагматичний жанр (ділова переписка між апостолами та керівниками різних християнських громад), постають відтак зразком богословського та релігійно-морального розвитку.