Тема 5. Метафізика релігії

177

цілісного осмислення релігійного феномену ілюструє й "Повість врем'яних літ" (XI ст.) - оповідь про те, як до Києва приходили болгарські магометани, католики, хазарські іудеї і, зрештою, греки навчати князя Володимира своєї віри. Тут фіксується чинність двох найважливіших передумов осмислення релігії як такої: вказівка на її головну ознаку - віру в Святе та підхід до розуміння єдиносутності надприродного, щоправда в його теїстичних і етноконфесійних вимірах.

Як загальне означення, термін "релігія" з'являється лише в XV-XVIct. Так, Мартін Лютер (1483-1546 pp.) вживав його для означення будь-якого феномену спілкування людини з Богом та виправдання її за допомогою віри. У цю ж добу термін "релігія" в загальному розумінні з'являється в українській, польській та інших слов'янських мовах. У такому значенні його вживав, наприклад, Христофор Філарет в "Апокрисисі" (Острог, 1598-1599 pp.). Виходячи з абстрактної всезагальності в уявленнях про релігію, богословсько-філософська думка тоді не ставила завдання аналізу її внутрішньої організації та місця серед інших способів входження людини в світ. Зокрема, і М.Лютер, і Х.Філарет вживають поняття "релігія" лише в теїстичному значенні, без охоплення інших історичних типів надприродного і віри в нього, не кажучи вже про аналіз та синтезування найважливіших елементів релігійної цілісності як такої.

Концептуальний підхід до релігії як специфічної цільності пов'язаний з філософією Нового часу. Починаючи з Д.Юма, І.Канта, Ф.Шлейєрмахера, Г.Гегеля, Л.Фейєрбаха, К.Маркса та Ф.Енгельса, а в галузі власне релігієзнавчій -з праць Е.Тейлора, Г.Спенсера, Д.Фрезера та ін., було започатковано вивчення сутності, особливостей і смислу релігій, тобто того, що становить осереддя метафізики релігії та й філософії релігії в цілому. Характерно, що Г.Гегель (заслуги якого в галузі філософії релігії особливі) розглядав релігії переважно в інтелектуальному плані. За основу при її аналізі він брав поняття Бога, тобто розглядав її як певне розуміння чи уявлення. До системи уявлень зводили релігію також О.Конт, Г.Спенсер, М.Мюллер та ін. Навпаки, німецький філософ і богослов Ф.Шлейермахер, виходячи з того, що Бог є абсолютною єдністю мислення і буття й тому не може бути осягнутий подумки, розглядав релігію з емоційного боку - як безпосереднє знання, в якому Бог відкривається через почуття залежності людини від всеоб'ємнісного буття. Зовсім з іншого боку підходив до релігії французький філософ і соціолог Е.Дюркгейм. Дотримуючись "соціологічної"" концепції, він розглядав релігію як символ у вигляді "колективних уявлень", в яких виражене обожнення соціальним цілим самого себе і які завдяки цьому відіграють роль основи цілісності суспільства.

Можна було б послатися й на багато інших підходів до релігії: зображення її як віри в невидиму духовну істоту, як фантастичне відображення абстрактним індивідом свого буття, як відчуття священного чи людської волі у її відношенні

178

Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії

до вищої моральної волі тощо. В цілому, ці та подібні підходи до релігії, в кращих випадках більш-менш вдало фіксуючи окремі її риси чи сторони, ще не давали уявлення про її цілісність. До того ж, цілком у дусі західноєвропейської традиції релігія розглядалася, та й досі здебільшого так розглядається, лише як феномен свідомості. Причому, нерідко у матеріалістичній філософії він зводився виключно до відображального відношення релігії із зовнішнім світом.

В останньому плані характерним є поширене у нас тривалий час визначення релігії, дане Ф.Енгельсом. Всяка релігія, писав він, є "фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, - відображенням, в якому земні сили набирають форми неземних".¹ Тут релігію означено як форму суспільної свідомості, що має своє суб'єкт-об'єктне відношення: релігійні уявлення продукує не поза світом сущий індивід, а історичний суб'єкт - реальна суспільна людина, котра залежить від об'єктивно сущих природних і суспільних сил, що повсякчас над нею панують. Це принципове для метафізики релігії положення логічно пов'язане з епістемологічним підходом до досліджуваного феномену: релігійну свідомість Ф.Енгельс -розглядає як відображальний процес, який силою уяви, фантазійно виносить відображуваний об'єкт у позаземний світ, тобто перетворює його в голові людини в таке ідеальне, що мислиться самостійно сущим, неземним, надприродним.

Розуміння релігії як відображення сил, що панують над людиною в її повсякденному житті, містить у собі еврістично важливу вказівку на соціумні джерела релігії та одну з найважливіших особливостей їхньої інтеріоризації в свідомості людини. Проте релігія - не лише відображувальне, а й виповнювальне відношення людини невільної діяльності до своїх буттєвих станів. На жаль, у релігієзнавчій літературі виповнювальна здатність релігії досліджена ще недостатньо, а її компенсаційну функцію зображують некоректно, здебільшого як безплідну, ілюзорну й дезорієнтуючу. Втім, релігія не була б формою входження людини в світ, способом його освоєння, якби вона лише відображала втраченість, ущербність людини, була юдоллю її земного плачу та опіумом для народу. Релігія тисячоліттями не приваблювала б до себе людину, якби вона пропонувала їй лише картину її убогості і немочі.

Релігія немовби починає з відображення сущого, причому саме ущербного невільного стану людського буття. Проте не воно веде до надприродного -рефлексія людини над станом і сенсом власного буття є водночас пошуком над-сущого. Виповнювальне релігійне відношення й полягає у мисленно-фантазійному наділенні образів невільних буттєвих станів людини такими рисами, які є бажаними, належними. Людина абстрагуючи власні смисли й переносячи їх на інші "значення", створює такі символічні образи жаданого, що

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори.- Т. 20.- С 309.