Тема 26. Релігія в сучасному світі

721

начебто досягло кризової точки в 1970 році, всесвітній голод і екологічна криза стануть необоротними з 1980 року, критичне забруднення води й землі відбудеться між 1980-1985 роками, нестачу кисню на Землі, загибель усього живого на ній слід очікувати в 1990 році.¹ Це, звичайно, взірець крайньої есхатологічної теології, зорієнтованої на актуальні проповідницькі кампанії з метою посилення ефективності проповідницько-місіонерської діяльності, а також вербування послідовників.

Оцінка глобальних проблем християнськими богословами характеризується в цілому теоцентризмом. Оцінюючи глобальні проблеми наслідком діяльності людей, приматом техніки перед мораллю, переважно гріховністю природи людини, християнські ідеологи пропонують керуватися такими морально-етичними категоріями як всезагальний гуманізм, загальнолюдська солідарність. Опоненти християнських теологів, звертаючись до практики язичницьких релігій, які обожнювали природу, анімістично і по-фетишиськи ставилися до рослинного і тваринного світу, стверджують, що "історичні корені сучасної екологічної кризи слід шукати у знищенні християнами язичницького, бережливого ставлення до природи, в утилітаристському, прагматичному культі збагачення за будь-яку ціну, хижацькому ставленні до навколишнього світу".² Адепти необуддизму, серед яких чимало послідовників із європейської інтелігенції, звинувачуючи християнську релігію у сприянні забрудненню довкілля, вважають, що монотеїзм потрібно замінити політеїзмом або навіть анімістичними формами релігії, що сприятиме бережливому, обожнюваному ставленню до природи.

Християнський солідаризм і соціальний реалізм. Християнська глобалістика посідає чітко визначене місце в сучасному соціальному вченні католицької церкви. В енцикліці "Mater et Magistra" - "Мати і наставниця" (1961 р.) папа Іван ХХШ оновив погляди і стимулював рішучість церкви залучити до розв'язання їх "все християнське співтовариство". У цьому документі, торкаючись найбільш актуальних і важливих аспектів сучасного світу, наголошується на нерівності, диспропорції як між різними секторами економіки, так і між різними країнами і регіонами, фіксується факт перенаселеності та недостатнього розвитку. Причина останнього, як вважав понтифік, - відсутність погодженості і солідарності між народами, що створює особливо нестерпну ситуацію у слаборозвинених країнах. Невдовзі перед лицем загрози ядерної війни в найгостріший момент міжнародної кризи Іван XXIII виступив з відомим посланням народам і главам держав "Pacem in terris" - "Мир на землі" (1963 p.). Ця енцикліка стала нагальною настановою у справі побудови світу на основі етичних вимог, які повинні визначати стосунки між людьми і державами.

¹ Див.: Awace. - 1972. - № 4. - P. 6.

² Див.: Der Wachturm. - 1976. - № 8. - S. 227.

722

Розділ V. Релігія і сучасність

Конституція "Saudium et spes" - "Радість і надія" (1965 p.), прийнята II Ватиканським собором, визначила роль церкви в сучасному світі. Цілий ряд глобальних проблем сучасності, зокрема поступове вирівнювання і остаточна ліквідація соціальної та економічної нерівності в світі. Цей соборний документ поставив основні актуальні завдання на грунт достовірної інтерпретації економічного розвитку (поза протиставленням капіталізму й соціалізму). Вводилося нове поняття подвійного виміру і значення розвитку, власне комплексного, всебічного блага, враховуючи, з одного боку, потреби матеріального порядку, а з другого - інтелектуального, морального, духовного й релігійного. Соборна конституція висловилася за гуманістичне розуміння розвитку, поставила вимогу персоналістського і об'єд ну вального "виправлення" економіки, спрямованої, насамперед, на благо людини.

Через кілька років після Ватиканського собору віронавчальна влада католицької церкви подала нові, надзвичайно важливі міркування з питань соціальної тематики глобального виміру в енциклаці "Populorum progressio" -"Прогрес народів" (1967 р.). На цей час зросло усвідомлення нерівності, відсталості країн "третього світу". Ситуацію ускладнювали нерівноправні економічні відносини "Північ - Південь", між багатими й бідними країнами, а також демографічне зростання у "третьому світі".

"Populorum progressio" запропонувала допомогу у використанні обох вимірів інтегрального розвитку - матеріального і духовного. Ці теми структурують зміст енцикліки.

Року 1981 Іван Павло II виступив з великою енциклікою "Laborem eks zerzem" - "Займаючись працею". До цього спонукали понтифіка перші ознаки глибокої кризи, викликаної суперечностями міжнародної монетарної системи й економіки, що залежала від подорожчання енергоносіїв. Вся система міжнародного поділу праці та всесвітнього економічного структурування були охоплені кризою. З'явилася потреба радикально переглянути ті структури, які призвели до такого розбалансованого стану. В енцикліці знаходимо, що "центральний ключ" вирішення питання - людська праця. Ґрунтуючись на цьому фундаментальному вимірі людського існування, понтифік розглядає всі інші аспекти суспільно-економічного життя, не виключаючи технологічного і культурного. Папа виходить з передумови, що світова ситуація потребує всезагальної поваги до фундаментальних принципів і цінностей, які варто розглядати як незмінні. Він вважає, що без утвердження гідності людини та її прав, а також без солідарності між народами і соціальної справедливості ні подальшого людського розвитку, ні нового суспільного ладу бути не може. Саме на цих засадах, як вважає Іван Павло II, має будуватися майбутня "цивілізація любові".

Стрижнем подальшого розвитку християнської глобалістики у вченні католицької церкви є розміркування над поняттям "розвитку", чому, власне, і