Тема 23. Релігія як моральне явище 657

інститути традиційного капіталістичного суспільства забезпечують можливість максимально раціональної поведінки у господарській сфері і дають можливість домогтися максимальної економічної ефективності. Вони активно протистояли аморалізму в період "вільного" ринку і "дикого" капіталізму.

Трудова етика протестантизму вимагала прилучення до праці всіх верств населення. Вже при правлінні Карла І в Швеції проводилася систематична робота з надання допомоги бідним і роботи - безробітним. Гаслом пуритан було: "Подання - не милосердя". Бажання бути бідним вважалось рівнозначним бажанню бути хворим і заслуговувало осуду, бо завдавало шкоди славі Божій. Виходячи з цього, в протестантських країнах активно протидіють старцюванню.

На противагу цьому підходу, жебрацтво підтримувалось православною церквою. А в ісламі навіть один з п'яти стовпів віри -"зак'ят" - постає як релігійний "податок" на багатих з метою подання милостині бідним. Такі підходи відповідають авторитарній психології, яка домінує в традиційних Церквах. Завдяки таким недоладним традиціям і певній культурі, що формується, в суспільстві виправдується бідність і старцювання.

Наслідування раціональної етики аскетичного протестантизму XIX століття формувало у її носіїв своєрідну ментальність, внаслідок якої люди, по-перше, цілеспрямовано прагнули до збагачення в рамках своєї професійної діяльності; по-друге, свідомо обмежували себе у витратах на споживання і, по-третє, надавали також цілком свідомо своєму способу життя певних аскетичних рис. Зрозуміло, що люди з такою ментальністю здатні якнайкраще адаптуватись до вимог капіталізму як раціонально діючої системи. З іншого боку, сама ця система швидко впроваджується там, де такий менталітет набуває масового поширення.

Прикладом раціонального підходу до християнської моралі можуть бути "Біблійні заповіді для бізнесу" американських баптистів, у яких досить своєрідно витлумачується Декалог Моисея. Першій заповіді "Я -Господь, Бог Твій. Хай не буде тобі інших Богів переді Мною!" (Вих. 20:2,3) відповідає, на думку авторів, ділова заповідь "Виявляй повагу до влади". Другу заповідь "Не роби собі різьби і всякої подоби..." практичні консультанти з менеджменту трактують як вказівку "Майте єдину мету". За допомогою цієї "заповіді" намагаються повністю підкорити людину меті компанії і вимагають: "Майте чітке розуміння особистого завдання та цінностей, щоб гарантувати їхню послідовність та співпадання із завданнями компанії". Біблійну заповідь: "Не призивай ймення Господа, Бога твого, надаремно..." трансформують в комунікативну ділову

658 Розділ IV, Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

заповідь: "Використовуйте ефективне спілкування як на словах, так і в справах". Ці заповіді, безумовно, досить цікавий матеріал для тих, хто навчається бізнесової справи. Але у людини, вихованої в пошані до релігії і не звиклої до американських утилітарних підходів у використанні духовних надбань людства, найчастіше може з'явитися неприязнь.

Слідом за протестантизмом і Ватикан почав звертати увагу на економічну сферу суспільства не тільки як на джерело доходів, а також і як на сферу діяльності вже не рабів, а вільних працівників - реальних і потенційних віруючих. Вже сто років католицька Церква, починаючи від папи Льва XIII (енцикліка "Rerum Novarum"), розвиває свою соціальну науку про працю і місце людини у ній, що, безумовно, відповідає потребам часу. Багато у чому цей поворот у політиці Ватикану був відповіддю на соціалістичний і комуністичний рух. Тому майже весь пафос релігійної ідеології і енергія були спрямовані на боротьбу з "конкурентом" у соціальній сфері і на пошуки гідного місця у сфері економіки для людини праці, щоб вона була задоволена і не прагнула б революційно змінювати стан справ.

Католицька Церква намагається брати на себе роль арбітра у конфліктах між працедавцями і робітниками. Вона активно підтримує поміркований робітничий рух та створює католицькі профспілки і клерикальні партії. Таким чином, з державної церкви, церкви правлячої еліти періоду середньовіччя, коли Ватикан активно захищав феодальний устрій і існуючі режими, католицька Церква поступово перетворюється в організацію соціального захисту.

Говорячи про справедливість, папа Лев ХНІ писав: "А це є обов'язком капіталістів і власників: не вважати робітників за невільників, шанувати в них гідність людської особи, яка є ушляхетнена християнським характером..." ("Rerum Novarum", ч.іб). Разом з тим, він виступив і на захист приватної власності, вказавши на її природні основи. За католицькою теорією, приватна власність є турботою людини про саму себе.

Папа Іван Павло II сучасною філософською мовою розкриває традиційне біблійне бачення місця людини в світі: "Людина має підпорядковувати собі землю, має панувати над створіннями, - відзначає він, - бо, як "подоба Божа", вона є особа, тобто буття-суб'єкт, який здатний діяти запрограмованим і раціональним способом, здатним вирішувати сам за себе і цілеспрямовано здійснюватися. Як особа, людина є, відтак, суб'єктом праці" ("Про працю", ч.б). У своїй енцикліці "Сто років" понтифік повторив думки Лева ХШ про те, що праця потрібна людині для життя і підтримки своєї родини. Підтримка ж особи - це, як відомо, не тільки задоволення фізіологічних потреб, а й