Тема 2. Принципи академічного релігієзнавства

критикувати, бо це може поставити під сумнів усю систему знань. Це вже відбувалося з марксизмом-ленінізмом, коли думки К.Маркса, Й.Сталіна, Мао Цзедуна, рішення партійних з'їздів проголошувалися останньою істиною. До речі, подібне існує і в церковно-релігійному житті. Адже рішення перших семи Вселенських Соборів православні і католики розглядають як непорушну твердиню, а, скажімо, енцикліки римських пап для католицького світу є "святим здобутком".

Велику роль принципу священного у пізнавальному процесі, як і взагалі в людському житті, відводив Е.Дюркгейм (1858-1917 pp.). Він вважав, що завдяки священному зберігається цілісність людського суспільства, розвивається духовна культура. На основі священного формується мирський зміст людської свідомості, орієнтації людини в дійсності. Тому у нього священне і мирське виступають по суті як одне й те саме, лише мирське є тим, що виростає зі священного, як певне "огрубіння" його.

Багато уваги з'ясуванню ролі принципу священного у пізнавальному процесі приділяє сучасний американський соціолог релігії Р.Нісберт. "Релігійно-священне, - пише він, - зберегло для соціології все своє значення. Починаючи з аналізу Таксилем співвідношення форми й інтелекту, вивчення Фюрстель де Куланжем розцвіту і падіння класичної держави-міста і закінчуючи вивченням харизми Вебером, поняття набожності - Зіммелем, а також протиставлення Дюркгеймом священного і мирського, основний напрямок соціології виявляє інтенсивне використання релігійно-священного. Типологія священного -мирського має те саме методологічне значення, яке виявляється у спільності-суспільстві, статусі-класі, авторитеті-владі. Це концептуальна основа аналізу, за допомогою якої по-новому висвітлюється не лише природа релігії, а й природа суспільства, економіки, держави".²⁵

Необхідність звернення до релігійно-священного Р.Нісберт вбачає у тому, що воно насамперед відіграє об'єднуючу роль: дозволяє з'ясувати людську історію, процеси суспільних змін; виступає не просто в ролі віри, як ціла доктрина, орієнтир вирішення значущих проблем і, нарешті, є основою всіх людських ідей, уявлень, ідеології в цілому. "Лише в контексті, який виступає для людини як божественне, тобто обов'язкове через свою священність, - зауважує дослідник, - могли виникнути всі основні ідеї людства".²⁶

Ми не будемо всебічно аналізувати всі блоки принципів релігієзнавчого пізнання. У з'ясуванні природи деяких з них ще багато невизначеностей і суперечливих суджень. Лише з часом на основі узагальнення здобутків дослідницької діяльності українських, зарубіжних релігієзнавців матимемо можливість теоретично обгрунтувати всю систему принципів релігієзнавчих

²⁵ Nisbert R.A. The Sociological Tradition. - London, 1972. - P. 222.

²⁶ Там само.- С. 231.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

87

пошуків.

Принцип загальнолюдськості є важливим в релігієзнавчих дослідженнях. Це насамперед зумовлено тим, що релігія в основі своїй є загальнолюдським явищем. Доречно тут наголосити на новозавітній формулі, що в релігійних питаннях не повинна відігравати якусь визначальну роль національна належність, соціальний стан, звичаєва схильність людини. Загальнолюдські цінності в релігійній свідомості виступають як особлива форма вираження загальних потреб і інтересів людини у вищих смисложиттєвих, моральних орієнтирах й ідеалах. Загалом загальнолюдське в релігії має трансцендентний характер і є виявом певного морального абсолюту, обстоюваного певною релігійною системою. Воно акумулює і виражає думки, прагнення і волю всіх людей, функціонує в кожній ділянці суспільного життя, на всіх рівнях соціальної організації.

В релігійній системі цінностей безпосередньо функціонують не лише "власне релігійні цінності", а й загальнолюдські цінності реального життя. В релігійній свідомості останні набувають особливої форми загальнолюдських потреб й інтересів шляхом релігійної інтерпретації вищих смисложиттєвих, моральних орієнтирів та ідеалів. Головним, що характеризує релігійну інтерпретацію загальнолюдських цінностей, є те, що вони при цьому виводяться з абсолютної цінності - Бога, витупають як певний його атрибут.

Застосування в релігієзнавчих дослідженнях принципу загальнолюдськості зніме характерну для марксистського підходу до релігійних феноменів класову заангажованість. Марксизм не враховував те, що релігія сама по собі є загальнолюдським феноменом. Підтвердженням цього є хоч би те, що нею в певних її конфесійних визначеностях для вдоволення своїх релігійних потреб користуються представники різних суспільних груп, течій, станів і до того ж користуються нею протягом багатьох століть, не відчуваючи якоїсь особливої потреби в докорінній зміні її загальної системи віроповчальних концептів і культу. Проте зауважимо тут, що хоч до слугування релігією в своїх соціальних інтересах можуть звертатися різні суспільні сили, але при цьому подеколи відбувалася така акцентація їх уваги на окремих, довільно і тенденційно підібраних думках з релігійних вчень, які, власне, не виражають, в повному обсязі зміст певної віроповчальної конфесії. Це загалом вело до спотворення самої суті релігії як загальнолюдського духовного явища, йшло не від релігії. Це слід враховувати науковцю-релігієзнавцю в своїй дослідницькій роботі.